Добром за добро (Гал. 6:9-10)
Молодий студент медицини розповсюджував книжки, щоб заробити дещо на покриття шкільних видатків. Було спекотно, він був утомленим і відчував сильну спрагу. Хлопець підійшов до одного фермерського дому, де нікого якраз не було, крім малої веселої дівчинки. Він попросив склянку води, але дівчинка запропонувала йому холодного молока. Студент напився й хотів заплатити, але дівчинка рішуче відмовилась і сказала, що мама вчить її бути доброю та турботливою до подорожніх і вона старається такою бути.
Пройшло кілька літ і колишній студент став видатним лікарем-хірургом і керівником одного знаного шпиталю.
Одного разу, обходячи хворих, він зауважив пацієнтку, яку відразу впізнав. Це була та сама дівчинка, яка колись напоїла його молоком. Вона ж була такою слабкою, що нікого не впізнавала. Доктор оточив її особливою опікою і зробив усе, щоб пацієнтку вилікувати. Але, коли вона видужала і їй доручили рахунок, то бідна дівчина гірко заплакала, бо вона просто не могла такого рахунку заплатити. Але нараз її зір упав на підпис унизу, під яким було ще кілька слів. Вона приглянулась і прочитала: "Увесь ваш борг вповні заплачений горнятком холодного молока. Доктор Ховард Келлі".
Тільки тепер бідна дівчина пригадала собі того бідного студента, якого вона так ласкаво зустріла та напоїла молоком. І ось нині він так щедро їй віддячився.
Так, добро має ту особливість, що воно часто повертається до доброчинця з високими відсотками. А коли б навіть ті забули, кому ми добро зробимо, то якщо ми його робимо в Імення Христа й для слави Його, то Він обіцяв відплатити доброчинцям.
Штовхай свій камінь (Екк. 9:10)
Колись жив один чоловік, у якого було велике бажання догодити Богові. Він молився день і ніч, доки одного разу Голос із небес не сказав йому: "Я хочу, щоб ти пішов і штовхав той камінь".
Цей чоловік прокинувся наступного ранку натхненним і побіг, щоб знайти величезний камінь. Він почав штовхати його, але нічого не сталося, він намагався штовхнути його весь день.
Наступного дня він зробив те ж саме, але камінь не зрушив ні на один сантиметр. Він продовжував так штовхати цей камінь протягом трьох місяців, поки одного разу він не зневірився і не перестав штовхати.
Цієї ночі йому знову наснився сон, і Голос Небесний запитав його:
- Чому, ти перестав штовхати?
- Нічого не сталося, камінь не зрушився, - відповів чоловік.
- Нічого не сталося? Подивися на себе! Подивися, наскільки ти став наполегливим і зосередженим. Подивися, наскільки сильними стали твої м'язи. Ти вже не та людина, якою ти був, коли почав штовхати цей камінь. Крім того, Я не казав тобі зрушити цей камінь; Я сказав тобі штовхати його. Я сам зрушу камінь, коли прийде час.
Продовжуйте штовхати ваш камінь. Він зрушиться в слушний момент, в ідеальний час, коли ви найменше цього очікуєте.
І чудові речі вже відбуваються з вами, навіть якщо ви їх ще не помічаєте.
Куди йдеш, душе? (Пс. 138:24; Прип. 14:12; Єзек. 18:25)
Одного разу маленька дівчинка, повернувшись із мамою з церкви, запитала свого невіруючого тата, чи він коли не-будь молиться. Це запитання не сподобалося батькові й він сердито запитав:
- Хто це - мама чи тітка намовила тебе запитатися мене про це?
- Ні, тату, - відповіла дитина, - священик нам говорив, що всі добрі люди моляться. А ті, що не моляться, не можуть спастися. Тому я запитала, чи ти молишся, бо я хочу, щоб ти був спасенний.
Батько ще більше розсердився й грубо сказав:
- Ти, твоя мама й тітка, йдіть собі своєю дорогою, а я піду своєю!
- Тату, - запитала дитина в простоті, - а якою ж дорогою ти йдеш?
Це запитання враз освітило темну душу батька. Він відразу побачив, куди він іде й від того його немов би вогнем обдало. І в своєму сумлінні він відчув, ніби це є той вогонь, до якого вела його дорога. Він нічого не відповів дитині на її запитання, але ще того самого дня голова сім'ї навернувся до Господа з благанням про помилування. Він звернув на добру дорогу...
А ви, друзі, якою дорогою йдете? Чи думали ви про це, куди заведе та ваша дорога? О, негайно станьте на дорогу покаяння, поки ще нитка вашого життя не обірвалася.
Назад дороги немає (Фил. 3:13)
У швейцарських і австрійських Альпах на вузьких стежках зустрічаються стовпи з написом: "Забороняється йти назад". Там проходи такі вузькі й ущелини такі глибокі, що в деяких місцях не можуть розминутися двоє людей. Тому, повернутися тою самою стежкою назад, означало б неминуче наразити на небезпеку або себе, або того, хто йде за вами, або вас обидвох. Назад треба йти іншою стежкою, з якої також не можна повертати назад.
Так і духовно належить іти тільки вперед. Хто б вернувся назад, ідучи з духових висот у долину гріха, той не тільки себе погубить, а може погубити ще й інших. Тому, йдучи Божою стежкою, будемо прямувати тільки вперед.
Як знайти порозуміння (Еф. 4:25)
У двох сусідніх будинках жили дві різні сім’ї. Одне подружжя весь час сварилося, а в іншого завжди була тиша та взаєморозуміння.
Одного разу, позаздривши миру у сусідів, дружина першого подружжя каже чоловікові:
- Піди до сусідів і подивися, що вони таке роблять, що у них завжди все добре.
Той пішов, добре сховався і спостерігає.
Дивиться, сусідка миє підлогу в хаті, раптом її щось відволікло і вона побігла на кухню. У той самий момент її чоловікові треба було терміново зайти до будинку. Він не помітив відра з водою, перечепився і вода розлилася. Тут прийшла дружина і, знітившись перед чоловіком, каже:
- Вибач, дорогий, я винувата.
- Та ні, це ти прости, бо то я винуватий.
Послухав сусід цей діалог і пішов додому.
А дружина його запитує:
- Ну що, подивився? То що? В чому секрет їхнього миру?
- Так, подивився і все зрозумів! Секрет тут простий: в нас усі праві, а в них усі винуваті.