Знайте свою дорогу (Ів. 14:4-6)
Один чоловік завітав на пароплав, який курсував рікою Міссісіпі, бо там треба було капітана. Власник судна подивився на великого й сильного чолов'ягу та сказав: "Твій зріст і сила мені підходять, але що ти знаєш про ріку? Чи ти знаєш, де там знаходяться всі виступи і скелі?"
- Я досить добре обізнаний з рікою, але про всі виступи та підводні скелі я не можу сказати, що знаю, де вони; але я зате знаю всі глибокі місця, де нема скель і виступів, і куди треба провести пароплав.
Власник подивився на цього велетня і визнав його правоту. Бо й справді навіщо знати капітанові, де там у воді лежить який камінь? Йому треба знати добру дорогу, де того каміння нема.
Так і духовно, нам треба знати дорогу до неба, а всі ті каміння спокус, скелі згіршень, нам треба обминати. На вузькій дорозі їх нема, а на широку дорогу ми не підемо.
Праця для Господа не буде даремною (І Кор. 15:58)
Одного разу добрий віруючий дідусь із молитвою в серці дав на вулиці міста духовну брошуру молодому чоловікові. Той прочитав заголовок: "Що ви думаєте про свою душу?" і кинув її на землю. Здавалося, що праця дідусева пропала. Але ж ні. Підвечір піднявся вітер, підхопив ту брошуру й поніс вздовж вулиці. Брошура, нарешті, вдарилась об вікно маленької кімнати підвального поверху і застрягла між вікном і заставкою.
Там мешкала бідна хвора жінка, колишня вчителька, що вже була на пенсії. У ту ніч вітер не давав їй спати. Нараз вона почула, що щось лопоче об шибку у вікні. Вона встала, відчинила вікно й дістала брошуру. "Що ви думаєте про вашу душу?" - прочитала вона.
Все своє життя думала бідна жінка про облаштування свого земного добробуту, але це їй не вдалося. Тепер же Господь таким особливим способом звертає її увагу на душу. Вона прочитала всю брошуру, а Бог дав їй дар до зрозуміння прочитаного, і старенька навернулася, знайшовши свого Спасителя.
Таким чином дідусь привів до Господа хоч не молодого чоловіка, а стареньку жінку, але праця його не пропала даремно.
Усе на світі може пропасти, але те, що щиро та з любов'ю робиться для Господа, не пропаде ніколи.
Про самопосвяту (Пр. 24:11; Ів. 15:13; І Ів. 3:16)
Два подорожні присіли відпочити. Нараз дзвін на сполох і крик: "Село горить!" Один із них зірвався й погнав на поміч. Другий намагався стримати його, кажучи: "Навіщо час марнувати даремно? І без нас знайдеться достатньо рук! І яке, зрештою, нам діло до чужих людей?"
Але той не слухав і побіг до палаючого дому. Перед будинком мати в розпуці кричала: "Діти мої, діти!" Наш подорожній кинувся в дім, охоплений вогнем. Усі вже думали, що він загине там, але через хвилину чоловік вискочив з опаленим волоссям і з двома дітьми на руках, яких віддав їхній мамі.
Отже, коли б не цей чужий чоловік, герой, то діти загинули б у вогні.
Ось так і в духовному житті: одні не мають часу, інші кажуть: "і без нас знайдеться достатньо рук", а немало є й таких, що кажуть: "А нам яке діло, то чуже, не наше".
А люди тим часом гинуть, а спасати нема кому. Хто ж, не шкодуючи себе, кинеться вихоплювати людей із челюстей пекла? А ця ж робота доручена всім віруючим!
Погибель за те, що не зроблено (Євр. 12:21)
Одного разу молода жінка, ревний член церкви, яка вважала себе за добру християнку, мала сон, що вона померла й опинилася біля воріт раю, будучи певною, що її відразу туди впустять. Але ангел уважно проглянув сторінки книги життя й сказав їй, що її ймення там не знайшов.
- Благаю тебе, подивися ще раз, - скрикнула жінка в смертельному жаху, - моє ймення обов'язково мусить бути поміж спасенними.
Ангел ще раз перевірив імена, але надаремно, - такого ймення там не було. І він знову сказав жінці:
- Твого ймення серед спасенних нема. Ти мусиш йти до пекла, в місце вічної погибелі.
Душа в розпуці скрикнула:
- Але що ж я зробила, що мені призначена така страшна доля?
- Ти йдеш на погибель не за те, що ти зробила, - відповів ангел, - а за те, чого не зробила. Ти занедбала велике спасіння, не використала його ні для себе, ні для інших, тому підлягаєш осудженню.
І вона була кинута у вогонь вічний.
У страшному жаху та жінка прокинулась, упала обличчям своїм перед Богом і дякувала Господу, що це лише сон і що вона ще жива та може покаятися, прийняти Христа та іншим людям свідчити про спасіння.
Отже, гріх не є тільки за те, що людина робить поганого, а також за те, що людина не робить доброго. Віруючі люди мусять бути діяльними для Бога.
За ділами пізнають вас (Мат. 7:20; ІІ Кор. 6:9)
Одного разу відомий французький художник Густав Доре, котрий прославився своїми ілюстраціями до різних творів і особливо до Біблії, опинився на голландському кордоні, де від нього зажадали паспорта. Але він його забув удома, тому чоловіка притримали й завели до міської управи на допит.
Коли голова управи його запитав, хто він, той відповів:
- Я - Густав Доре, художник з Парижу.
- Чи могли б ви дати якийсь доказ сказаного? - запитав голова.
- Я забув удома свого паспорта, але, будь ласка, дайте мені паперу й олівця.
Отримавши те, що просив, Доре підійшов до вікна й швидко намалював церкву і міську площу, підписав своє ймення й подав голові.
- Цього досить, дякую вам, - сказав голова й низько вклонився митцеві.
Голова за малюнком відразу пізнав великого майстра. Бо саме твердження: "Я художник", - ще нічого не доводить, а ось діло, малюнок, це вже документ.
Друже, ось ти кажеш: "Я християнин", але це ще не доказ. Те християнство треба показати в житті, на ділі. Бо як за плодами пізнають дерева, так за ділами пізнають християн.