Джерело води (Кор. 1:21)
Один заможний селянин влаштував при дорозі досить примітивну помпу й прикріпив біля неї на ланцюжку кухлика.
Через якийсь час йому передали, що відомий майстер помп скритикував його помпу. Тоді селянин запитав, чи п'ють спрагнені люди воду з його помпи?
- Певно, що п'ють, - відповіли йому, - тисячі людей користають із того джерела води.
Тоді селянин усміхнувся і сказав:
- Мене мало турбує заувага критика. Я ту помпу зробив не для того, щоб похвалитися майстерністю, а для того, щоб люди мали де напитися води. І я надіюся, що коли небудь у гарячий час і сам критик освіжить себе водою з моєї помпи.
І, дійсно, не як зроблена дана річ, це важно, а важно, чи добре вона виконує своє призначення.
Те саме і в духовному житті. Бувають помпи добре, по-мистецькому зроблені, та немає в них води - Слова Божого, а ось проста, дерев'яна помпа, а з неї тече хороша вода. Отже, не тільки уста вчених, але й уста простих людей можуть свідчити про спасіння в Христі. А для спрагнених все одно, вони можуть напитись із кожної помпи, аби лише в ній була вода життя.
Одежа для Бога (Мат. 25:40)
Один невіруючий пан надумав посміятися над віруючим селянином і запитав його:
- Ану, скажи мені, чоловіче, скільки треба було б сукна, щоб одягнути Бога?
І той без задуми відповів:
- Три-чотири метри цілком вистачить.
- Як? - вигукнув безбожник із здивуванням. - І це ти вичитав у Біблії?
- Так, - шановний пане, - таки в Біблії, - відповів християнин. - Та й ви, напевно, пам'ятаєте всім відомі слова Христа: "Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх, - те Мені ви вчинили". Ось я і думаю, що три-чотири метри сукна вистачить, щоб одягнути бідну людину, а це те, що й Бога!
Безбожник не мав що більше казати. Він був подивований винахідливості й простій мудрості віруючої людини. Бо ж Господь дійсно додає мудрості простим віруючим і посоромлює мудруючих.
Піднесення віруючих (Ів. 1:12)
Під час наполеонівських війн успіх Наполеона не завжди залежав від нього самого. Він це розумів і оцінював прислуги своїх офіцерів і вояків.
Ось одного разу в досить критичну хвилину один з його вояків з великою небезпекою для життя роздобув дуже важливі відомості про вороже військо, які дали перемогу Наполеонові.
Коли вояк повернувся зі своєї розвідки брудний, обдертий, він так і з'явився перед імператором, бо не було часу, щоб хоч помитися. Коли Наполеон вислухав його доклад, то щиро потиснув брудну руку вояка і сказав:
- Дуже дякую, пане капітане!
При цьому всі присутні встали й віддали честь цьому звичайному воякові, як капітанові, хоч на ньому не було ще жодних ознак офіцерського звання. Але слова імператора було достатньо.
Таке буває і в житті віруючих. Подивишся на людину й нема в ній ні вигляду, ні величі, а вона в Божих очах може є капітаном або й навіть полковником. Бог називає навернених до Нього Своїми дітьми. А це ж означає - наслідниками Царя над царями.
А Боже Слово має більше значення, ніж слово земного володаря.
Сіль землі (Мат. 5:13)
В одній християнській спільноті деякі віруючі почали частенько бувати в місцевих світських товариствах. На це їм звернув увагу священик і сказав, що це недобре.
- Чому? - запитали вони. - Адже ж є написано, що віруючі мають бути сіллю землі.
- Правда, - відповів священик, - але є також написано, що сіль може втратити силу; і я справді якось не бачу, щоб ви добре солили. Скорше світ вас солить на свій спосіб. А при тому треба вам знати, що коли взяти навіть добру сіль і вкинути в океан, то вона там розтопиться і зникне. Океан від того не стане солонішим. Бережіться, щоб не сталось щось подібне й з вами!
І той священик був цілком правий, бо погане товариство псує добрі звичаї й мораль і не годиться віруючим перебувати в такому товаристві.
Темнота, ти де? (Луки 11:35; І Пет. 2:9)
Старий академік фізіолог Іван Петрович Павлов був у церкві, відстояв усю службу й, вийшовши на вулицю, сів на лавці, щоб відпочити. Біля нього сів червоноармієць, котрий бачив, що Павлов ішов із церкви, а тому запитав:
- Що, старик, у церкві був?
- Був.
- Богу молився?
- Певно.
- Ти ж хіба в Бога віруєш?
- Аякже, вірую, - відповів Павлов.
Тут "свідомий громадянин" пильно подивився на великого науковця, похитав головою і, сповнившись власною перевагою, зі співчуттям прорік:
- Темнота!
І в цьому була трагічна правда, тільки та "темнота" була не в голові науковця, а в голові вояка. Бо ж не тільки віруючі вчені, але й віруючі прості люди є без порівняння більше освічені, ніж такого самого рівня невіруючі. Бо знання Слова Божого вже є високою освітою.