Ми маємо короля (Пс. 9:37; 46:8; Луки 19:38; Об. 15:3)
Відомий французький адмірал Гаспар де Коліньї після невдалої битви під Сен-Кантен, де він воював по боці короля з ворожою королеві партією, то противники запропонували йому капітулювати. Він узяв шмат пергаменту й написав на ньому: "Ми маємо короля". Цей пергамент він прив'язав до списа й особисто кинув його в табір ворога.
Цим жестом воєначальник дав зрозуміти ворогам, що вони, по-перше, воюють незаконно проти свого ж короля, а, по-друге, що вони незаконно пропонують йому капітуляцію, бо це міг би зробити тільки король, а не він, який є лише слугою короля. Так адмірал проявив вірність королеві.
Коли ворог душ наших після певних невдач з нашого боку пропонує нам капітуляцію, тоді й ми маємо сказати: "Ми маємо Царя, ми Йому зобов'язані бути вірними Й ми вважаємо за зраду вести з тобою будь-які переговори!"
Так, ворог багато може зробити нам шкоди, може порушити нашу духовну рівновагу, але він не може вирвати з нашого серця довір'я і вірності нашому Цареві, а з Ним і перемога буде за нами.
Не будьте наївними (Сир. 6,7)
Моєму другові подарували варана. І він так і сприймав його як предмет інтер'єру: годував, напував, без жодної лірики...
І ось одного разу тварина його за палець вкусила. Перша реакція: "я тебе зараз викину", а потім дивиться, а варан так на нього віддано і сумно заглядається, що аж з акваріума виліз і давай тягатися за ним по всьому будинку - ні на крок не відходить, в очі заглядає: мовляв, хазяїне, вибач.
Вранці прокидається, а варан поруч із ним сидить, всю ніч не відходив, дивиться сумно. Приятель так перейнявся: який же чуйний і дбайливий у нього вихованець... Однак палець у нього напух сильно та ще й болів дуже. Він варана в оберемок - і до лікаря.
Там з'ясувалося, що цей вид варанів отруйний, тільки отрута у них дуже слабка, тому вони спочатку кусають, а потім тягаються за жертвою і чекають, поки та згине.
Це я до чого? Не будьте настільки наївними, коли вам віддано дивляться в очі, коли обіцяють дружбу на все життя. Бо людина хоч творіння розумне, але часто поводить себе гірше, ніж дика тварина, лиш би досягнути своєї цілі. Не кожен, хто тобі посміхається, є твоїм справжнім другом.
"Бажаючи мати приятеля, спершу його випробуй - не квапся звірятися на нього".
Про вірність і твердість (Пс. 22:4; 117:6; Рим. 8:35)
Візантійський імператор Валент був гарячим прихильником аріанської єресі. Бажаючи примусити Василія Великого, одного з отців церкви, змінити "Символа віри" на аріанський лад, послав до нього з цією метою одного вельможу. Вельможа почав ласкаво вмовляти святителя, але той заявив, що жодної літери не змінить у "Символі віри".
Тоді вельможа почав погрожувати Василію позбавленням маєтку, засланням, тортурами і навіть смертю. На це Василій Великий сміливо відповів: "Маєток мій візьмеш - ним не збагатиш себе і я не збіднію: стара одіж і кілька книг - оце все моє багатство. Заслання не боюся, бо земля скрізь є Божою й вітчизна моя всюди. Смерть для мене добродійство: вона прискорить мій відхід до Бога, для Якого я живу та працюю, і до Якого я давно поспішаю".
Здивований вельможа такою відповіддю розповів про це імператорові. Валент відчув пошану до Василія за таку твердість у вірі й сам прибув у Кесарію, щоб побачитись із ним особисто. Імператор дружньо бесідував із видатним отцем церкви й припинив свої переслідування.
Отже, коли людина вірна Богові, Господь і ворогів її втихомирює. Дійсно гідні люди виявляються під час переслідувань.
Хто вірний у малому (Луки 16:10-12)
У римарській майстерні працював молодий римар. Але він був незадоволений своїм ремеслом. Римар уважав таку працю за малу для себе, якою він не міг послужити суспільству. Він не бачив у ній ніякої особливої користі.
Нараз до його вух долетів якийсь шум і крики переляку. Чоловік вискочив на вулицю й побачив, як з одного боку гнали сполохані коні з возом, а з іншого боку великий гурт дітей, що прожогом вибігли зі школи, не передчуваючи ніякого лиха. Коні гнали просто на них.
Чоловік миттю збагнув, що може статися страшне нещастя і швидко прискочив до сполоханих коней, схопив їх за уздечки і з великим зусиллям та ризиком втримав коні.
Коли небезпека минула, то першою думкою чоловіка була та, що вуздечки й віжки були доброї роботи, бо інакше вони порвалися б і він сам міг би загинути та коней не втримати. Хто знає, скільки вбитих і покалічених дітей лежало б тепер на вулиці, обливаючись власною кров'ю?
А тоді промайнула в нього інша думка: "А може це ти ж сам зробив ті вуздечки та віжки? Тоді тобі належиться заслуга в цьому ділі спасіння!"
У результаті цих думок чоловік збагнув, що й римарська робота є також корисною для суспільства, якщо її добре виконувати. Він сам тепер переконався, що врятували ж добрі вуздечки і віжки як його самого, так і багатьох дітей. Скільки то було б нещастя й горя, коли б вони порвалися!
Зрозумівши це, він заспокоївся, втішився й вирішив свою маленьку роботу виконувати якнайкраще, бо й вона дуже корисна. Блаженний, хто вірний і в малому.
Про вірність аж до смерті (Дії Ап. 20:24)
На одному з островів Японії ще в 16 столітті багато японців прийняли християнство, але після того почалося їх жахливе переслідування. Усі віруючі були знищені. Шість місіонерів і 18 віруючих японців були приречені на розп'яття, і в тому числі було там три хлопчики.
Коли християнам оголосили смертний вирок, вони схилили коліна, у молитвах віддали свої душі Богові й без жодного вагання пішли до своїх хрестів.
Один із хлопчиків, який мав тільки 11 років, першим запитав, котрий з хрестів призначений для нього. Його молоді літа торкнулися серця катів і ті запропонували йому помилування, якщо він відречеться від Христа. Але хлопець їм чітко й твердо відповів: "Із такою умовою я життя не хочу!"
Оце і є правдива вірність правдивих Божих дітей; вірність аж до мученицької смерті.