Вірний вартовий (Єзек. 33:2-9)
Під час походу Наполеона на Москву в 1812 році, полководець мав звичай сам перевіряти вартових у супроводі тільки свого ад'ютанта. Були сильні морози й часто траплялося, що й найбільше витривалі вартові не витримували, а тікали зі своїх постів, щоб десь погрітись. Інші ж щільно закутувались у шинелю, лягали на снігу й засинали, часто вічним сном.
Якось на одній із найважливіших точок Наполеон побачив вартового, що стояв струнко й замерз у такй позі. Він, значить, був вірним на своїй варті аж до смерті!
Наполеон розстібнув свою шинелю, зняв зі своїх грудей одну з медалей та причепив до грудей мертвого вояка. "Ось з такими героями, - мовив полководець, - я міг би всіх перемогти!"
Це все так, але для мертвого вояка не потрібна була вже ані імператорська нагорода, ані похвала.
А ось ми, вояки небесного Царя! Яке це високе становище! І Він Свої нагороди обіцяє у вічності не для мертвого тіла, а для живого духа. І чому ж то на службі земній батьківщині або й людині так багато буває героїв, вірних аж до смерті, а в служінні великому нашому Господеві ця вірність так рідко трапляється?
Але зате й нагорода Господа для вірних буде надзвичайна! Це не буде наполеонівська цяцька на грудях мертвого тіла, а це буде вічне життя у блаженстві.
Про вірність наказові (Пс. 100:6; Мат. 24:45-47)
Один англійський фермер побачив, що в напрямку його поля, яке він щойно засіяв, їхав гурт мисливців на конях. Вони прямували до узлісся й мусили переїхати те поле, щоб потрапити до лісу.
Фермер покликав хлопця-слугу й наказав йому якнайшвидше бігти туди, підперти плота, зачинити ворота й не пустити через поле нікого в жодному випадку. Щойно хлопець устиг виконати даний йому наказ, як під'їхали їздці й почали жадати, щоб він їх пропустив. Але хлопець сказав, що поле засіяне й господар не дозволяє нівечити засіву. Ані просьби, ані погрози, ані спокусливі обітниці не зломили волі хлопця. Врешті під'їхав один і владним тоном проказав: "Слухай, хлопче, я - герцог Веллінгтон, я переміг Наполеона і не звик, щоб мені йшли наперекір. Тому, негайно відчини ворота!"
Хлопець зняв шапку і з явним захопленням і пошаною вклонився великому героєві, однак твердо відповів: "Герцог Веллінгтон не з таких, що вимагав би від слуги не виконувати його обов'язку; мені наказано нікому не відчиняти і я не відкрию..."
І що ж на це герцог? Він злегка підняв капелюха перед хлопцем і, повернувши коня, сказав своїм супутникам: "Дайте мені кілька тисяч таких людей, як цей хлопець, і я можу поручитись, що переміг би не тільки Францію, але й увесь світ!"
Чи не маємо й ми так вірно і твердо стояти за права та діло нашого Пана й Спасителя? Тоді й ми могли б завоювати духовно для Нього набагато більше, ніж тепер маємо.
Не йди туди, куди не пішов би Господь (Пс. 1:1; Прип. 4:14)
Один молодий юнак вибрався за кордон на навчання. У нього були віруючі родичі й сам він був під їхнім впливом. Перед від'їздом батько подарував йому годинника, на циферблаті якого були знімки обох батьків.
"Візьми, сину, цього годинника", - сказав батько, - й завжди носи його при собі. Кожного разу, коли поглянеш на нього, одночасно заглянуть у твої очі батьківські очі. Ти ж, коли будеш вдивлятися в ті, повні до тебе довір'я лиця, то пригадай, що ми пам'ятаємо про тебе й молимося, щоб Господь опікувався тобою. Не ходи туди, де ти не хотів би, щоб ми бачили тебе, і не роби нічого такого, про що ти не хотів би, щоб ми довідалися".
Якщо родичі вимагають вірності від своїх дітей для своїх принципів, то скільки тим більше Господь має на це право? Він також хоче, щоб ми не ходили туди, куди Він з нами не пішов би, і щоб ми нічого такого не робили, в чому не хотіли б, щоб Господь був свідком. І тільки ті, що цього дотримуються, є вірними Божими дітьми.
Про різницю у вірі (Мар. 11:23; ІІ Сол. 1:3)
Часом бувають речі до себе подібні, але поміж ними є суттєва різниця. Ось, наприклад, дерево й дерев'яний стовп. Яка між ними різниця? Матеріал той самий і позиція та сама, а проте є велика різниця: дерево росте, а стовп - гниє.
Це саме можна спостерегти й поміж віруючими людьми. За зовнішнім виглядом, здається, вони однакові. Але одні, немов ті дерева, ростуть, цвітуть, приносять плід і щораз більшають. А другі подібні до стовпів, що стоять на місці й духовно гниють. Не видно в них ні росту, ні плоду. І так, коли підгниють більше, то й поваляться.
Деревина має кореня, тому росте. Цим нашим коренем є наша віра. Ця віра заглиблюється в обітниці Господнього Слова, сягає аж до вічності, тому людина духовно росте. Тож майте віру Божу.
Про міцну віру (Мат. 9:28)
Уявіть собі, що ви на краю глибокого провалля, через яке покладено дошку. За вами женуться розбійники. Якщо ви не використаєте тієї дошки й не перейдете на інший бік, то загинете. Але ви маєте сумнів щодо міцності дошки й не можете відважитися довірити їй свою вагу. Тим часом інші люди переходять по тій дошці на іншу сторону й там ховаються. Ви бачили, як дошка витримувала людей і тому зважуєтеся спробувати й починаєте діяти згідно зі своєю вірою. Ви ставите на дошку ногу, потім другу й через пару моментів ви вже на іншому боці. Дошка витримала й ви врятувалися від розбійників.
Отже, друзі, довіртеся Христові. Він єдиний Спаситель від розбійника-сатани. Він - не слабенька дошка, перекинута через провалля гріха, а могутній міст. Спасайтесь у Христі, інакше сатана пограбує вас і погубить. Вірте без сумніву, бо як Спаситель вас не спасе, то хто спасе?