Про Боже виховання (Ос. 14:10; Ів. 6:67-69; Дії 2:28)
Є таке оповідання, що один бідний жнець знайшов у полі гарного каменя. Він багато разів чув про коштовне каміння, зване алмазами, й уявив собі, що знайдений ним камінь є власне алмазом. Чоловік поспішив до ювеліра й показав йому свою знахідку. Ювелір відразу побачив, що камінь не алмаз. Але, бувши доброю людиною й бачачи захоплення бідаря, він не хотів його оголомшити та огірчити. Тому, запропонував йому стати в нього за учня й, щоб навчившись ювілерного мистецтва, той сам випробував свого каменя.
Так і сталося. Через якийсь час чоловік узявся за випробування свого каменя і на своє здивування переконався, що він не коштовний. Тоді чоловік пішов до свого майстра й сказав: "Дякую вам, пане, за вашу терпеливість до мене та старання навчити мене. Ви не посоромили мене в моїй надії, а вивчили так, щоб я сам побачив свою помилку".
Ось так вчиняє з нами Господь. Він нас навчає та виховує, просвітлюючи наш розум, щоб ми могли пізнати самих себе, а також усі ті духовні вартості, якими ми так дорожили, а вони виявилися цілком безвартісними.
Дяка Богові за Його науку, що ми можемо тепер самі все перевірити та випробувати й викинути з наших душ те, що непотрібне.
Про духовну порожнечу (Мат. 23:38; Як. 1:26)
Уявімо собі добре збудованого корабля, який вийшов у відкрите море без тягару, а цілком порожнім. Він у тиху погоду гарно виглядав би, велично похитуючись на поверхні води. Але корабель цей не витримав би найменшої бурі. Перша сильна хвиля перекинула б його.
Але корабель повний, навантажений різним тягарем, глибоко занурений у воді, не дасть себе перекинути. Він своїм тяжким дном тримається у воді, як дерево тримається в землі своїм корінням.
Так воно є і з людьми, зокрема, з християнами. Вони можуть мати гарний побожний вигляд, відвідувати пишні богослужіння, але всередині у них є духовна порожнеча. А коли напливають великі життєві бурі, ці люди не витримують і найменших випробувань.
Та є такі люди, котрі зовні виглядають незначними й скромними, всередині є повними віри та Божої благодаті і легко витримують навіть великі випробування.
Про фальшиве смирення (Єр. 44:10; Еф. 5:10)
У місті Тіатирі в монастирі жив старець, суворий подвижник отець Амвросій. Одного разу прийшов до нього мандрівник у тяжких веригах, у мідній шапці та з залізною палицею у руках. Усе це він носив для приборкування багатогрішного тіла.
- Благослови, отче, вериги носити... - звернувся він до отця Амвросія таким тоном, що ніби хвалився своїми веригами.
Старець уважно подивився на нього й сказав:
- Ні, не благословлю...
Відкланявся збентежений мандрівник і пішов до воріт. Аж чує, хтось біжить за ним, не встиг він і оглянутись, як молодий послушник так штовхнув його в шию з розгону, що тому аж мідна шапка з бренькотом покотилася з голови.
- Ах ти ж, поганцю! І то таких бандитів тримають тут у монастирі?! - закричав мандрівник і побіг до отця Амвросія скаржитись. А той зустрів його усміхаючись.
- Що це, отче, у вас за такі бешкетники?..
- Ну, ось бачиш, - сказав той весело, - я казав тобі, що не можу благословити тебе. Тіло приборкуєш, а себе не приборкав... Піди краще до кузні та скажи, щоб зняли з тебе вериги... То краще буде!..
Збагнув мандрівник свою помилку й пішов приголомшений. А молодий послушник, що штовхнув мандрівника, був навмисне посланий отцем Амвросієм, щоб випробувати смирення мандрівника та наявним способом довести йому фальшивість того смирення, бо на словах він може й не зрозумів би, а несподіваний штовхан відразу виявив усе.
"Смирення - це моральна невразливість", але тому, що мандрівник не був смиренним, то вчинок послушника його вразив і він не витримав проби.
Багато є таких "тихих і смиренних", поки все гаразд, а як прийде випробовування, то вони вибухають, як порох.
Про Боже випробування (Пет. 1:6-7)
Навернувся до Господа коваль, після чого йому прийшлося пережити багато труднощів і прикростей. Якось один знайомий, але невіруючий, запитав його: "Скажи, друже, як пояснити те, що від того часу, як ти служиш Богові, твої прикрощі подвоїлися?"
Коваль відповів: "Бачиш ось цей кусок сталі, який я тепер обробляю? Я маю зробити з нього пружину для карети. Я його й розпікаю, і кую, і гартую, і роблю з ним всякі інші проби. І коли ця сталь витримає всі ті проби, то з неї вийде добра пружина й за неї мені добре заплатять. Але часом трапляється, що кусень сталі не витримає проби, і тоді я його викидаю на купу барахла, яке коштує копійки.
Так і я тепер переживаю щасливий час, коли Господь обробляє мене та випробовує, чи буду я придатний для того, щоб усе витримавши залишитися вірним Йому". І коваль підніс очі до неба та проказав: "Так, Господи, випробовуй мене, як Ти того хочеш, але не викидай мене між барахло".
Тут невіруючий зрозумів, що християнське життя - це не гладенька пелюстками рож посипана дорога, а це дорога боротьби зі спокусами, з гріхом та
з різними випробуваннями.
Бог є всюди, довіряй Йому (І Пет. 1:6-7)
Колись у Лондоні шаленіла чума. Відомий учений Джон Фарей, котрий був віруючим християнином, вирішив переїхати у свою літню резиденцію в селі, щоб уникнути зараження чумою.
Коли необхідні речі були впорядковані й чоловік сам збирався вже сісти в екіпаж, щоб від'їхати, як нараз він почув, що його слуга сказав пошепки іншому слузі: "Мені здається, що його Бог мешкає в селі, а не в місті!"
Це зачепило вченого і він стримався з виїздом та сказав сам собі: "Ні, мій Бог живе всюди й Він дійсно може однаково зберегти мене - як у місті, так і в селі!" І Джон Фарей залишився в місті.
Вчений не захворів: чума пройшла, забравши з собою багато жертв, але цей християнин залишився жити. Хоча його віра на коротку мить похитнулася, Бог спонукав чоловіка через заувагу слуги випробувати свою віру і він її випробував та встояв.
І хто знає, чи чоловік не завіз би з собою хворобу й у село. Тому обережність - це є добре, але повне довір'я Богові - це ще краще.