Євангелія спасає (Рим. 1:16)
У французькій військовій пристані Тулоні формували вояків на кораблі для висилки в Африку, а один книгоноша розповсюджував поміж ними Нові Заповіти. Один вояк, якому він запропонував Новий Заповіт, запитав: "Що то за книжка?"
- Це Слово Боже, - відповів книгоноша.
- О, то воно написане на тоненькому папері, який дуже надається на папіроси, - сказав вояк і купив Євангелію.
На другий рік той самий книгоноша працював у центральній Франції. Одного разу він зайшов до готелю, господарі якого були дуже засмучені, бо щойно помер їхній син. Заплакана мати розповіла, що того їхнього сина звільнили з військової служби через хворобу, щоб він міг померти вдома.
- Але, - додала вона, - одне нас тішить, що він зовсім не боявся смерті, а був спокійний і навіть веселий. Усе тішився якоюсь малою книжкою, що завжди мав при собі.
Книгоноша попросив показати йому ту книжку. Йому подали Новий Заповіт, з якого перших десять листочків були вирвані, очевидно скурені, але всередині на оправі було написано:
"Отримав цю книжку в Тулоні, спочатку занедбав її, а потім все-таки прочитав і увірував, знайшов спасіння у Христі".
Отже, це був той самий Новий Заповіт, якого лише рік тому той юнак купив у Тулоні задля паперу на папіроси, але Господь однак проявив Своє милосердя над тим бідним вояком і спонукав його таки прочитати Боже Слово. І ось, тепер тіло його вже мертве, але дух його в Господа. Дивні путі Господні. Книгоноша міг дякувати Богові, що сила Його Євангелії дійсно спасає.
Друже! А чи ти вже читав Євангелію, чи ще й досі занедбуєш її? Знай, що вона може послужити й тобі на спасіння, як тому воякові. Отже, не занедбуй її, пильно познайомся з її змістом, щоб смерть не застала тебе неготовим.
До Раю - один крок
Кожен з нас у житті долає різні відстані, короткі або довгі, а дехто навіть довжиною в роки. Все наше перебування на цій землі є дорогою, якою ми подорожуємо. А куди саме?
Весела компанія молодих людей зайшла в автобус і розсілася на своїх місцях. Поряд них сидів чоловік і читав Біблію. Щоб розсмішити своїх друзів, один жартун запитав: "Вибачте, чи могли б ви мені сказати, чи звідси далеко до Раю?"
Християнин поглянув на нього і привітним та водночас серйозним тоном відповів: "Рай, мій друже, є віддалений від тебе на лише один крок. Не хочеш зробити цей крок тепер?"
Це була вся відповідь. Але ці прості слова і ситуація, в якій вони були сказані, переслідували хлопця. Постійно приходили йому на думку і він не мав спокою, аж поки не зробив цей один крок до Ісуса Христа.
Цей крок можуть зробити всі люди, які хочуть бути спасенними і жити вічно. Від Неба нас віддаляє тільки один крок, якого ніхто замість нас не може зробити. Це є наш добровільний вибір, знак нашої доброї волі.
Від пекла ми теж перебуваємо на мінімальній відстані довжиною в один маленький крок. Мільйони людей кожного дня роблять цей вибір, від якого залежить їхня вічність.
А яким є мій щоденний вибір? Куди я прагну потрапити, де хочу провести свою вічність?
Відчинені двері батьківського дому
Дівчина, що не хотіла слухатися своїх батьків, таємно покинула рідний дім.
Світ вона уявляла раєм, у якому буде щасливою. Але цей казковий "рай" виявився пеклом. І через декілька років, всіма покинута й розчарована вирішила повернутися додому.
І ось вона повертається тією самою дорогою, якою вже колись йшла колись, але цього разу – у зворотному напрямку. Соромно було їй з’являтися перед своїми знайомими, а тому прийшла до села вночі. Наблизившись до батьківської хати, взялася рукою за клямку. І здивувалася, бо двері були не замкнені. Ввійшла і рушила до кімнати своєї мами. Коли донька обережно відчинила двері, то її очам відкрилась картина: мама клячить на колінах і молиться.
Почувши, що хтось зайшов, жінка оглянулась і впізнала свою дочку. Вставши, обійняла її, поцілувала і сказала: "Я завжди знала, що ти повернешся. Постійно чекала цього дня і молилася за тебе". А коли дoнька запитала, чому двері були відчиненими, мати відповіла: "Від того дня, коли ти пішла з дому, я ніколи їх не замикала, щоб тоді, коли ти повернешся, знайшла їх відчиненими".
Саме так, Бог як люблячий Батько, діє в своїй любові і милосерді до нас. Він чекає на повернення розкаяного грішника. Господь, поки життя людини на землі, завжди готовий прийняти її, простити все зло і кожен гріх, дати благодать розпочати нове життя.
Що маю зробити, щоб спастися?
З цим запитанням багатий юнак підійшов до Ісуса. І сьогодні багато людей вважають, що для спасіння вистачає просто бути добрим. Але чи так це є насправді?
Коли археологи досліджували єгипетські піраміди, то серед багатьох фресок на стінах побачили картину, яка зображала суд після смерті. Давні жителі Єгипту, які були поганами, уявляли собі це так: там буде велика вага, на одній шальці покладуть добрі діла людини, а на іншій – її гріхи. І те, що переважить, нібито, і визначить її долю після смерті.
Але ми знаємо з науки Христа, що ми спасаємося не добрими ділами, а вірою в Спасителя і визнанням своїх гріхів. І жодні добрі діла ніколи не переважать наших гріхів!
Спасіння не є в участі в церковному хорі, не в тому, що людина буде робити щось добре для ближніх, і навіть не в священстві, воно є лише в Ісусі Христі, Котрий уже все за нас зробив, коли помер на хресті, а тепер наша черга повірити в Нього і прийняти прощення гріхів.
Якщо людина збагне, що жодні її добрі діла не забезпечують їй вічного життя, то розпочне шукати єдину Дорогу - Ісуса Христа, щоб через Його добре діло, через Його жертву увійти до Божого Царства.
А що є з твоєю душею?
Фелікс - віруючий, котрий щиро молився і кому тільки міг розповідав про Ісуса та про спасіння душі, мав звичку при цьому ставити несподівані прямі запитання. Одного разу він ішов за чоловіком, постать котрого нагадувала йому знайомого, з яким вже не раз говорив про Бога. Наздогнав його і поклавши руку йому на плече, запитав: "То що є з твоєю душею?" Той обернувся і Фелікс зрозумів, що помилився. Перепросившись, він пішов далі.
Через чотири роки після молитви у храмі до нього підійшов незнайомий чоловік і сказав: "Я ваш боржник, хочу вам подякувати." Побачивши його здивований погляд, незнайомець продовжив: "Не пам'ятаєте мене? Якось ви несподівано поставили мені запитання, як є справи з моєю душею. Це речення проникло моє нутро, немов стріла, і я не міг його забути. Це привело мене до того, що я прийшов до Ісуса і віддав Йому всі свої гріхи й турботи, визнав перед Ним свою вину і знаю, що Він мені все простив."
А чи мені є байдуже, що мої ближні, котрих я бачу кожного дня, є далекими від Бога? Чи хвилює мене, що багато людей ідуть до пекла під веселу музику світу? І чи готовий я, коли стану перед Суддею живих і мертвих, почути запитання: "Чому ти не розповідав іншим про Мене?"
А найголовніше, чи я ставлю перед собою запитання: який є стан моєї душі?