У чому наше багатство? (І Тим. 6:6)
Запитали якось грецького давнього філософа Діогена про одного вельможу, чи він є багатим.
Діоген відповів: "Цього я не знаю. Але я знаю, що в нього є багато золота". "То це значить, що він багатий", - сказали співрозмовники.
- О, ні, мати багато золота й бути багатим, не є те саме, - пояснив філософ. - Справді багатими є лише ті, котрі задоволені тим, що мають, а не ті, кому всього мало.
А ми ще додамо від себе, що ще багатшими є ті, що мають вічне життя в Бозі, бо вони є спадкоємцями всього, що належить Богові.
Митар і фарисей
Часто останній жебрак, коли щиро відкриється Богу, швидше буде спасенний, ніж "праведні" фарисеї. Але в кожному з нас є фарисейство і брехня. Тому й Ісус в Євангелії про це говорить.
Коли фарисей і митар прийшли помолитися до храму, фарисей молився: "Господи, дякую, що я не такий, як той митар, два рази на тиждень пощу, даю десятину...". Те все, що робив фарисей, не було поганим, але яким було його серце? Він не упокорив його перед Богом.
Митар, який обдирав людей, був явним грішником, але покаявся і Бог простив йому гріхи. І цього чоловіка Ісус дає нам в приклад! Чому? Бо він був щирий у своєму серці, бачив свої гріхи, знав, як люди на нього дивляться, і признав собі це: "Боже, змилуйся надо мною грішним!". Він усвідомлює свій гріх, а це найважливіше.
Головна річ в нашому житті, яку кожен з нас потребує - це покаяння, усвідомити свій гріх. Для цього не обов’язково допуститися якогось перелюбу, крадіжки чи інших важких гріхів. Ми повинні усвідомити, що отримали від Бога набагато більше ласк, ніж той митар, а тому маємо бачити свій гріх і сказати: "Боже, я вдвічі гірший, ніж мій ближній, ніж інші люди у світі, бо я отримав більше ласк, але не приношу плід, гідний покаяння". Тому не можу вивищуватися і судити інших. Я маю порівнюватися з Ісусом, з вимогами Божого слова.
"Заповідаю вам, щоб ви любили один одного.
Вiд Iвана 15:17"
Нагим народився, нагим і помреш (Йова 1:21; Еклезіястова 5:13-14; Луки 12:16-21)
Один мільйонер в Америці, вмираючи, просив, щоб у його труні зробили по боках дірки й через них висадили його руки наверх, щоб таким чином усі могли бачити, що він із порожніми руками відходить у вічність.
Так, поки людина жива та здорова, вона мріє про матеріяльні багатства. Але ось приходить смерть, а тоді все земне відразу втрачає своє значення. В обличчі смерти людина все віддала б за одне тільки слово, яке могло б заспокоїти її душу.
Так буває зо всіма тими, хто не багатіє в Бозі.
Отже, Боже Слово й життєва практика показують, що найвигідніше і найбезпечніше для людини бути багатою на духовні скарби, бо їх людина забере з собою у вічність.
У пошуках коштовностей (V Мойсеєва 30:11-14; Псалом 118:72)
Коли американці знайшли на Алясці золоті родовища, туди кинулися тисячі шукачів золота. Дорога була далекою й важкою, - спочатку океаном, а потім бездоріжжями через снігові гори. Та й саме золото було дуже тяжко добувати внаслідок жахливого холоду, де навіть і літом треба було розігрівати вогнем замерзлу землю. Також доводилося мешкати в хатинках, якнебудь побудованих, у будах, і навіть у печерах. Харчові продукти були дуже дорогими. Не дивлячись на всі ці труднощі й негаразди, шукачів золота прибувало щораз більше й життя поступово налагодилося.
А ось духовні коштовності є набагато вартнішими від матеріяльних, а як же мало людей поривається до них. Ось Божий закон цінніший від золота та срібла. І він не за морем і не за сніговими горами. Не треба стільки зусиль, щоб його знайти. А він забезпечує пізнання Божої правди, вічне спасіння й життя. Словом, той Божий закон збагачує душу вічним добром. Чому ж так мало тих, що шукають Його? Це тому, що величезна більшість людей не вірять у духовні цінності, не вірять у Божі обітниці. Вони навіть якщо формально є християнами, то, по суті, є матеріялістами й завжди дають перевагу всьому матеріяльному.
Але ви, Божий народе, збагачуйте душі свої духовним багатством і шукайте його з таким завзяттям, як матеріялісти шукають матеріяльних цінностей.
Доступ без перешкод (Коринтян 13:12)
Маленький хлопчик із дуже бідної родини пристрасно любив забавки, які він бачив у виставкових вікнах крамниць. Часами він до болю притискався до скла, але завжди мусів відходити з порожніми руками.
Якось сталося нещастя. Переходячи через вулицю, він потрапив під колеса візника. Його завезли до лікарні. Коли він лежав там у чистій кімнаті на білосніжній постелі, то медична сестра принесла йому потішних жовніриків. Хлопчик несміло простягнув руку, а відтак доторкнувся до них і з полегшенням сказав: "Нема скла".
Бідна дитина завжди бачила забавки тільки за склом, то й тепер думала, що вони за шибкою вікна.
Але на цей раз вони не були за виставковим вікном. Він міг не тільки оглядати їх, а й доторкнутися до них, тримати їх у руках і бавитися ними.
Так буде колись із нами. Ми знаємо багато скарбів, які нам обіцяні, проте про деякі ми навіть не маємо доброї уяви; деякі бачимо як через непрозоре скло.
Але прийде час і ми всі ті скарби зобачимо зблизька і ясно. Тоді й нашій радості не буде кінця.